Ліна Костенко

Цей дощ – як душ.

Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть.

В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

І прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ганки.

Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Сьогодні чергова річниця Чорнобильської катастрофи. 35 років… Але ця трагедія продовжується і сьогодні. Вона забрала багато життів протягом 35-ти років і продовжує забирати їх сьогодні. Людський фактор відіграв величезну роль у цій трагедії, тому ми повинні пам’ятати, що “мирний атом” залежить від нас. Кожен повинен пам‘ятати, що від кожного його кроку і кожної його дії може залежати не тільки його життя, а ще й життя тих, хто поруч, життя країни!